Захист споживача стає феноменом права у транснаціональному масштабі. Це виявляється і в автономії сторін договорів, що укладаються між споживачем та підприємцем. У той час як право ЄС іде шляхом особливого правового захисту (на основі особливих актів) та впровадження обмежень, модель, що застосовується у США, ґрунтується на захисті, що надається на основі загальних принципів договірного права. На думку автора, модель, застосовувана у США, більш ефективна та не перешкоджає розвитку ринку, що базується на високому ступені автономії, проте також на відповідальності всіх договірних сторін, тобто і споживачів. Відповідальність є зворотним боком автономії, яку слід застосовувати у широкій мірі як з матеріально-правової, так і з процесуальної точок зору. Це діє і для арбітражних договорів, що укладаються між споживачем та підприємцем. Автор вважає, що немає необхідності у впровадженні особливих обмежень на обумовлення арбітражних клаузул у споживчих договорах. Юридична регламентація має бути спрямована, скоріше, на контроль за дотриманням основних принципів третейської процедури. Крім того, європейська модель часто призводить до зловживань системою захисту з боку споживача. Цікавою та ефективною автор вважає німецьку модель, що являє собою компроміс між сисетемою обмежень відповідно до права ЄС та моделлю США.