У справі Sedelmayer Верховний суд Швеції підтвердив свою однозначну позицію щодо підтримки обмеженої недоторканості у процедурах приведення рішення у виконання, що ведуться проти суверенних держав. В описовій частині шведський Верховний суд заходить навіть так далеко, що вважає обмежену недоторканість держави універсально прийнятним принципом звичаєвого міжнародного права; проте цю думку було невдовзі відкинуто рішенням верховного суду Гонконгу, що у справі FG Hemisphere Associates виніс рішення на користь абсолютної недоторканості. У гострий контраст до гонконзького рішення шведське рішення у справі Sedelmayer закріплює дуже ліберальний комерційний виняток, що переносить тягар доведення на державу в тому значенні, що держава зобов’язана довести, що майно, якого має стосуватися процедура приведення рішення у виконання, використовується лише у «службових цілях». Шведське рішення у справі Sedelmayer є примітним з двох причин: 1) покладається на Конвенцію ООН про недоторканість держав, незважаючи на те, що цю Конвенцію досі не ратифіковано, та 2) закріплює часовий взаємозв’язок у тому напрямку, що «використання та задумане використання» мають з’ясовуватись виключно по відношенню до періоду провадження справи щодо приведення рішення у виконання. У світлі цих відмінних рішень у статті робиться висновок, що напруження між абсолютною та рестриктивною доктринами недоторканості є й досі реальним. Доки Конвенція ООН не буде здатною до розв’язання таких конфліктів, у статті пропонується застосування принципу договірної автономії як альтернативи розв’язання майбутніх спорів. На підставі вивчення пробілів у кодифікованому міжнародному праві недоторканості держав у статті зроблено висновок, що двосторонні угоди про захист інвестицій (BIT) – це ідеальний механізм роз’яснення та розтлумачення намірів сторін що стосується масштабів комерційної діяльності, що може бути наділена недоторканістю у справах приведення рішень у виконання.